ІСТОРІЯ та КОРІННЯ

а кінець 2022 року в мене був лише один документ — завірена радянська "копія з копії" про народження прапрабабусі.
У Варшаві ж було знайдено фотокопію ОРИГІНАЛУ! А також — імперський паспорт першого чоловіка, Данила Васильовича Божко.

Світлину прапрабабусі вдалося знайти в ДАК — в її особистій справі. Це була перша архівна світлина, яку я коли-небудь знаходив, і рівень захвату тоді був просто зашкалений.

---

А тепер — про деструктив у пошуках

Треба усвідомити: усі люди різні. Найбільше веселять ті, в кого «все погано», і які обов’язково намагаються переконати в цьому інших. Але ви й самі це знаєте, тому — до справжніх історій з життя:

Замальовка №1

Знаходиш родичів (цілу гілку!), які одразу закидують тебе фотографіями й інформацією. Створюєш спільну групу — й ось вже ніби щось налагоджується.
А потім — усі раптово виходять із групи та надсилають повідомлення (цитата):

«Рєбяткі, развод не удался».

 

Можна уявити вираз обличчя, коли це читаєш... 

Висновок: зберігайте всі фото одразу, нотуйте все, що вам розповідають. Бо завтра людина може просто «передумати» і почата жити якоюсь незрозумілою нікому фантазією.

Замальовка №2

Знаходиш справу репресованого брата прапрабабусі. Дізнаєшся імена дітей, знаходиш в архіві акт про народження останньої доньки (вона не змінила прізвище!).
Але — вона померла місяць тому…

З величезними зусиллями виходиш на її пасинка. І ось що чуєш у відповідь:

«Цю жінку я ненавиджу і знати не хочу. Її прах розвіяли над Дніпром».

І все. Людина блокує контакт. Ні поговорити, ні відкупити якісь її речі, ні зберегти пам’ять.

Висновок: так буває. І це — теж частина історії. Навіть така ситуація потрапить до нашої "Книги Роду".

Замальовка №3

Моя найближча родина ділиться знахідками одразу — це надзвичайно мотивує.
Але впевнений, що у кожного є такий родич, який називає себе «дослідником». Спочатку ти спираэшся на його знання. А потім — приходе усвідомлення деяких речей:

• Людина шукає тільки прямих родичів. Бо «Навіщо тобі шукати фото та історії не твоїх родичів? Це ж чуже!» чи «Я пам’ятаю цю людину! Вона б так не вчинила!»

• Або дає інформацію малими порціями, бо це ж "її дослідження". Цю позицію бачу часто.

• Висуває купу гіпотез (90% — чисті фантазії), повчає ЯК і ДЕ треба шукати, але в пошуках участі не бере. Виникає відчуття, що їй винні, а вона буде вирішувати — «правильно це чи ні».

• Відчувалається заздрість. Надсилаєш документ — а у відповідь: «Та я це давно маю». Питаєш:«Чому не поділилися?» І в кращому випадку мовчання.

Висновок: для деяких людей правда про рідних людей — це травма, особливо якщо випливають неприємні речі. Хоча а такої людини можуть зберігаються найцінніші документи та фото. Але якщо і віддає копії, то краплями, або взагалі вдає, що не знає, де вони лежать. Ну... з іншої сторони є надія, що колись ти зможеш отримати їх.

Замальовка №4 (цитатна)

• «Ви нікого вже не знаєте — всі померли, усе спалили!»

• «Я зберігала тільки СВОЄ. Мені чужі родичі не потрібні!»

• «Я відрізала чужих людей на фото!»

• «Навіщо копатися в чужій білизні?»

• «Що вам від мене треба?! У мене нема родичів!»

Знайомо?..
Спілкування з родичами — це справжнє мистецтво.
І вже маю певний перелік «правил поведінки», якими поділюся згодом.

---

А які цікаві пригоди були у вас?

---

P.S. Позитив у спілкуванні та пошуках — запорука успіху і, звісно, наполегливість. Бо якщо немає з чим працювати — треба знайти, з чим можна!