Похорони і традицію фотографувати небіжчиків.
Тема хоч і сумна, але неймовірно цікава. Початково варто згадати фото з дітьми і іншими мертвими, фото яких робили в кінці XIX на початку XXст. (цю тему не чіпаю глибоко зараз, бо не маю таких світлин).
Хто стикався з сучасними похованнями (особливо США, Європа), то знає, що ведуться онлайн-трансляції. Багато сервісів пропонують квіти чи сертифікати на квіти, тощо.
Перша історія пов’язана з тим, що дуже далекий родич прислав таку світлину, чим неймовірно підняв настрій! Уявіть: 10 вечора і тут на телефон тин-дин. «Я знайшов фото!» А там небіжчик і його діти з дружиною! РАДІСТЬ! Бо по фото виявилося, що дітей було більше, ніж вважалося на початку!
Потім виявилося, що і наш дідусь ходив на похорони до всіх своїх друзів і завжди з ними фотографувався. А інший дідусь зберіг фото свого небіжчика-батька. На жаль… всі ці фото знищили бабусі…
Існує думка, що в 1960-ті була якась проблема з доказом того, що людина померла. (Так, дивно, але мені це сказали дві абсолютно різні людини). Чи то байка така, чи правда – важко сказати, але з мого досвіду саме за 1960-ті частіше за все не знаходить ДРАЦС записи про смерть… Чи не хоче знаходити?
Історія друга(основна): найціннішою знахідкою, окрім могил, виявилися фото з похорон нашого двоюрідного прадідуся доцента Політехніки Варшавської Божка Леона. Їх знайшлося штук 30!!! Від початку відспівування до моменту самого поховання. Його донька дуже пручалася, що його спочатку "закопали в сиру землю"… Як бачу, в Польщі прийнято класти гроб у «кам’яний саркофаг».
Шукайте всіх! Із ще цікавого виявилося, що всі, хто похований поруч – це все близькі друзі і родичі! ВДАЛИХ ПОШУКІВ І ДІЛІТЬСЯ ЗНАХІДКАМИ! ЦЕ НАДИХАЄ І СТИМУЛЮЄ ДО ПОШУКІВ!
26.10.25