Листи, листівки та записи на фото.
Інший цікавий лист (в якому пише дядя) зберігся у родичів. Завдячуючи йому дізнаємося хронологічні рамки і імена його дитини та дружини! Навіть таку цікаву дрібничку, що він «ходить до сина на телевізор», поки дружина у відрядженні! Такі деталі даються неймовірну атмосферу. Мовчу вже про «стиль».
Основна пробелма сучасників – не бажання і не вміння читати рукописні тексти навіть ХХ ст. (це моє спостереження, коли за всіма питаннями біжать питати – що написано, коли чітко все видно).
Ще один лист розказав цілу історію про декілька днів нашого прадідуся. Він дає звіт дружині про те - до кого і коли їздив. Що привіз і кого побачив! Але найцінніше - він розповідає, що народився ще один онук!
Окрім листів цікавим джерелом є листівки. Колись їх збирали і складали в альбоми. Мої потуги закінчилися тим, що накопичилися листівки на три ящики за 1990-2000ні роки! (Що може бути цікаво в майбутньому). Але там виявили і більш старі за 1950-1980ті. Вони стали найціннішими. Знову ж записи імен і вітальні слова, роки, якісь історії чи міні спогади... Такого вже майже нема на пізніх листівках, де тексти і так дописують.
Про фото-листівки напишу окремий пост, а зараз пропоную поринути в атмосферу альбому, відео якого отримали у Варшаві. Листівки в переважній більшості з Кременця і Києва, але, звісно, є і з Варшави, і з Нью-Йорку…. куди подилися наші заробітчани в ті не менш буремні роки...
Відео есклюзивно: https://www.youtube.com/watch?v=1H1ylDRovZY
Справа в тому, що ми розучилися писати листи… Цифровізація, готові шаблони привітання…
По суті і професія «поштаря» зникла. А раніше? Це була людина, яка знала все про всіх! І в радості, і в горі. Його(її) поважали. Звісно не треба ностальгувати і казати – а от було краще! Ні! Було інакше. Пам’ятаєте запах пошти? А сургучу? А ті посилки і завернуті бандеролі? На новорічні свята поштарі навіть санчата брали, щоб доставити всю кореспонденцію.
Листи та листівки минулого – це пости сьогодення. Раніше це був міні щоденник, який дозволяв дізнатися про життя. Нижче приклади з наших досліджень. Їх не треба читати, але цікаво подивитися і подумати, що в тому була якась магія спілкування. А телеграми?... Сумні і вітальні… Була традиція дарувати фото з підписом! Ну хіба зараз це не так само? Викладати фотку в інстаграм чи фейсбук і свого роду питати – ну як? Гарний я? Це тобі! Подивись! Або слати в месенджери рідним… От тільки зараз інша проблема – навряд чи залишиться щось в майбутньому…
По штемпелям можна дізнатися рік та місце відправлення... співставляючи дані з тим, що відомо виходить цілльна історія....
26.10.25